Реєстрація
На головну Зв’язок RSS

СтаттіЗагальне

Переглядів 526

ЛЕМКІВСЬКІ ІГРИ

    Нагодою до ігор і забав були вечірки, на яких були популярні такі ігри, як Каплун, Циган, Смерт, Медвід, Суш, Млин, Лінива Наця, Хусточка вишивана, Пелевниця, На черемосте, Печеня когута, Гусак і гуска, Війт і злодій, Козібрати. Були то короткі жартівливі сценки, які не вимагали жодної підготови.
    Медвід. Хлопці стають півколом, беручи одного всередину. За наказом "Свічку світ!" кожний виставляє вперед руку з піднятим мізинцем. Хто найбільше спізнився — ставав медведем. Він клав голову на подушку, закладав руку на спину вверх долонею, а хто-небудь бив по ній своєю долонею. Звичайно, били з розмахом, не жаліючи сили. Відвернувшись, медвід вгадував (переважно по очах), хто вдарив. Коли вгадав — той, що вдарив, ставав медведем, а як помилився, то знову лягав на подушку.
    Хусточка вишивана. Побравшись за руки, хлопці впереміж з дівчатами творили коло. Викликані всередину двоє хлопців і дві дівчини тягнули з шапки паперові кульки, з яких одна (позначена) вважалася жеребом. Кому припав жереб, той ставав першим королем або королевою. Король залишався всередині, решта ставали в коло.
    Королеві давали вишиту хустину, він вимахував нею над головою, мов дириґент паличкою, подаючи такт пісні. На цю команду коло починало в хоровод, співаючи:

                    Коло наше, коло наше, коло широкое,
                    Хто мій милий, хто мя любит, тот мя вибирає.
                    Хто мій милий, кого люблю, того поцілую,
                    І хусточку вишивану тому подарую.

    Хоровод при тих словах зупинявся, король підходив до котроїсь дівчини з кола, цілував її в лице (перед поцілунком в уста дівчата завжди боронилися і це вдавалося тільки спритному хлопцеві, за що інші нагороджували оплесками) та віддавав їй хустку. Дівчина ставала королевою, а колишній король вибував з гри.Сцена повторялася, аж хоровод повністю розтопився, бо всі королі й королеви опинилися під стінами.
    Король і королева мали право поцілувати й особу, що вже вибула з гри, роблячи її знову королем. Але демократичні правила гри забороняли вибирати утретє на короля ту саму особу, щоб дуже гарному кандидатові чи кандидатці не припало забагато поцілунків. Зберігалася засада, що все на світі повинно бути в міру, бо інакше людина в пиху вбивалася б.
    На черемосте (черемосте — дошки на мості). Вибраний присутніми ватажок ставав посеред хати, а грачі, побравшись парами, творили довкола широкий круг. Йдучи повільним кроком, співали:

                     Ци нас пустите, чи не пустите,
                     През черемосте?
                     Ой не пустиме, ой не хочеме,
                     Бо нам поламлете мости.
                     Не поламлеме, злегка прейдеме, та й заспіваме,
                     А останнє дівча вам даруєме!

    При останньому слові якийсь хлопець виштовхував партнерку з кола, пара вибувала з гри, а виштовхнута дівчина давала ватажкові фант — хустину, коралі, перстень, гребінець тощо. Хлопець вважався переможцем, отже фанта не давав. Та бувало, що дівчина хлопця виштовхувала й ставала переможцем. У марші одно другому присипляло пильність словами: "Не бійся, Марись (Ваню), не будеме ся витручати, так нам добрі ходити в парі..." Іноді при штовханині вилітали з кола обоє, тоді ватажок брав фанта від обох, чи від того, котре далі випало. Якщо пару єднала симпатія, то хлопець добровільно давався виштовхнути, приймаючи на себе клопоти з пізнішим викупленням фанта. В тій грі добре виявлялися характери. Бувало, що з тої пори хлопець починав ходити з дівчиною, — або й навпаки: ті, що разом ходили, взаємно ображувались і розходились.
    Як усі пари вибули з гри, починали судити фанти. Ватажок підіймав фант і питав, як власник має його викупити. Гурт подавав пропозиції, ватажок якусь з них затверджував, беручи до уваги характер судженого власника. Тихих та скромних судили поблажливо: заставляли щось співати, затанцювати чи казку розказати. Інакше гордих та хвалькуватих: казали їм влізти під стіл і тричі крикнути: "Я осел!"; піти в стайню і три рази поклонитися волові, кажучи: "Я дурніший за тебе, воле!"; парубкові поцілувати якусь стару бабу, а дівчині — дзяда — жебрака, якщо такий був на вечірках. Кара давалася по заслузі. І присуд мусив бути виконаний, бо спротив колективній волі загрожував утратою фанта і товариським бойкотом.
    Печення когута (каплуна) — найпоширеніша забава на всій Лемківщині в Горличчині, Новосандеччині, Ясельщині, Короснянщині, Сяніччині, також на Пряшівщині. Та гра давала широке поле винахідливосте та ініціативи як ватажкові, так і всім учасникам.
    Ватажка вибирали довго і прискіпливо, бо від нього залежали результати гри. Ватажок добирав двох помічників. Відриваючи викликану дівчину від кужелю лише на кілька хвилин, гра не перешкоджала прядінню.
    Призбиравши від прядільниць кужелю, ватажок формував на палці "когута , потім його мочив, посипав мукою, перцем і сіллю та ніс пекти в печі або під плитою, де вже вогню не було, приказуючи:

                     Пече ся когут, пече,
                     Мало ся не встече (сказиться).
                     Іщи би ся ліпше пюк,
                     Жеби під него олій тюк!

    По хвилі витягав "печеню", оглядав і стверджував: "Пече ся когут, пече, для Штефана ся обрече!" Викликаний сідав на стільці серед хати, а ватажок поважно тягнув далі: "Пече ся когут, пече, а Штефан штоси хоче, Юж ся когут кінчит випікати, Мусит Марися Штефана цілувати". Марися підходила, цілувала Штефана і займала його місце. Так повторялося, доки всі не перецілувались. Користуючись необмеженою владою, ватажок посилав дівчину цілувати старого дзяда, а як та боронилася, помічники її притримували. Таким чином цілували дзяда гонористі й хвалькуваті дівчата, звані парадницями, а на впертих ватажок мав спосіб:

                     Коли Анця дзяда не цілує,
                     То най бабрила попробує!

    Помічники притримували дівчину, а ватажок, вмочивши когута в бабрилі (суміш глини з саджею до підмазування челюстей печі), малював їй лице, шию, руки... Так само карали парубків, які не хотіли цілувати старої баби. І втекти було годі, бо дверей гляділи помічники, тому найліпше було скоритися волі ватажка.
    Якщо на вечірках траплялася розсварена пара, то ватажкові про це швидко доносили, він заставляв посварених цілуватися, перепрошуватися, ставши на коліна, аж доводив до сміху і примирення. Та бувало, що завзята дівчина вибирала не мир, а бабрило.Такі й тим подібні гри не вичерпували молодечої винахідливосте. В XIX ст. на Лемківщині не було фахівців-драматургів, одначе молодь самотужки клала на вечірках підвалини для народного театру, придумуючи сюжети, де висміювано пристрасть до багатства й наживи, егоїзм батьків і опікунів, потяг до горілки. Були це такі неписані твори, як Дід на кони, Гіркі спросини, Коза на торговими, Югаси. Мала мати доню.
    Усе робилося просто: група ініціяторів придумувала тему, добирала пісні, готовила простенькі реквізити і грала комедію, препаруючи нашвидку текст, якого вимагала мета і обставини. Хор творили всі вечорничники, що підхоплювали пісню, почату одним з "режисерів".
    На жаль, текстів ніхто не записував, так вони й загинули зі старим поколінням. В 1956-1960 рр. В.Хомикові вдалося записати від 50-80 -літніх переселенок з Мисцови, Гирови, Мшани та Великої Святкови текст п'єси Мала мати доню, — і то, мабуть, усе, що з того доробку лишилося. Показано там намагання матері видати дочку за багатого діда і пародію його зальотів, які молоді зводять нанівець.

взято з книги:
" Лемківський календарик/ Упор. Л.М.Смереканич. - Львів: Сполом, 2007"
Додати в Twitter


Коментарі
іра 03.04.2009

всім привіт ! як ділішкі в мене так собі а в вас думаю супер! 

наташка 10.11.2009

та нє все супер=))я скоро буду на весіллі=))

наташка 10.11.2009

та нє все супер=))я скоро буду на весіллі=))

Іра 07.05.2010

йо !  чуваки.