Реєстрація
На головну Зв’язок RSS

СтаттіВесілля

Переглядів 11124

Таємниці дівич-вечора.

Таємниці дівич-вечора.          

          Давно колись весілля починалося прощанням з дівоцтвом (дівич-вечором). Відбувався він напередодні дня шлюбу. Основним у цьому особливому дійстві було плетіння вінка для молодої (чи молодят), подекуди виплітання “долі” (один чи два з’єднані між собою вінки, які підвішували над молодятами за столом).

Збірная днинонька субота.
Збирала Маруся подружок,
Посадила їх поза стіл,
Завдала вона їм роботу:
Зелений барвінок складати –
Рутяний вінок звивати.

          Віночок з квітів, колосся та ягід здавна був символом Матері-Землі. У нашому, українському, повному віночку здебільшого було 12 рослин. Усі вони лікарські: ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки, барвінок, мальви, півонії, часом ще й цвіт вишні та яблуні, вусики хмелю. Таке плетиво урочисто клали на голову дівчині, бажаючи їй бути квітучою, родючою і багатою, як свята Мати-Земля. Вважалося, що у вінку скрита чаклунська сила, тому він і біль знімає, і волосся береже від лихого ока. А дівчина, яка має на голові вінок, наділена чарами, якими може тяжко покарати напасника. За стародавнім віруванням предків саме через вінок приходили у наш світ (Яв) безсмертні душі з потойбіччя (Наву). Вінок був і окрасою, і оберегом, і “знахарем душі”, а також символом дівування, цноти, щастя, таїни продовження роду. Дівчина, яка втратила цноту та заміжня жінка втрачали право його носити.
          В українському весіллі вінок споконвіку відіграє більшу роль, ніж та, яку в інших народів покладають на біле покривало – “вельон”, “фату”. Він охороняє молоду від поганого ока, від злих сил, наділяє її особливою силою.
          Найулюбленіше в українців зілля для вінків – барвінок. Це вічнозелене хрещате зілля супроводжувало людину у всіх найважливіших моментах її життя. Воно і оберіг від злих духів (віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами в оселі), і символ кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. А мовою квітів розцвілий барвінок означає освідчення. Відомий барвінок і як приворот-зілля. Кажуть, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними враз спалахне кохання.
          Вінки на весілля плетуть саме з запашного барвінку, щоб отримати благословення далеких прародителів, бо вельми полюбляють те святе плетиво душі наших предків. Вважалося, що при виплітанні вінків добрі духи приносять любов і порозуміння для молодої пари.
          Матері кажуть: “Благослови, Боже, весілля діждати, щоб вінок з барвінку доні закладати”. А ще: “Стелися барвінку, аби любов з любов’ю зустрілась”. Коли ж дівчина довго не йде заміж, то кажуть, що ще не зійшов її вінчик-барвінчик.
          Якщо віночок з барвінку – це символ чистоти, незайманості та чесного дівування, то калина в ньому уособлює повноту жіночого життя. В ній і її дівочість, краса та любов, і заміжжя, радість та горе, і родинні почуття. Ходити по калину у символічній мові народних пісень значило – шукати милого, судженого.
          До весільних вінків у деяких регіонах України колись вплітали (чи пришивали) також різні квіти, зокрема дрібні троянди, волошки.

Із суботоньки на неділеньку
Розтворилося небо:
Видно хрести все золотії
І престоли святії.
А конець престолу Мати Христова
Плела віночки стоя:
Усе з шевлієчки та з полієчки,
Та з червоної рожі.

          Але не тільки квітучі рослини мали таку честь. Траплявся там і часник, який споконвіку має славу охоронця від чарів та вроків, і взагалі проти злої сили.

Нажали бервін бервінковії.
Пречистая Діво Мати,
Просимо вас до хати
Віночок зачинати.
Нажали бервін бервінковії.
Ой дайте нам голку
Та й ниточку з шовку,
Та й часнику зубочок
Зачинати віночок.
Нажали бервін бервінковії.
Ой дали нам голку

Та й ниточку з шовку,
Та й часнику зубочок –
Вже почали віночок.

          Наші предки вірили, що він оберігає людину від всякого лиха та пошестей, особливо ж від гадюк. У весільному ритуалі часник використовують не тільки для вінка, ще його вплітають до коси молодої перед вінчанням.
          У сиву давнину до віночків кріпили барвисті стрічки. Вони мали бути не коротшими за коси, бо оберігали волосся від злого ока. Кожен колір стрічки мав своє символічне значення: світло-коричневий – Матір-Земля, годувальниця; жовтий, золотистий – сонце, багатство; відтінки зеленого – краса молодості, достаток; голубий – вода, синій – небо, здоров’я;  оранжевий – хліб, врожай; червоний – любов; фіолетовий – мудрість, розум; малиновий – душевність, щирість; рожевий – лагідність, злагода, добробут. Кольори розташовували у певному порядку (зліва на право): білий, малиновий, оранжевий, синій, світло-зелений, жовтий, світло-коричневий, жовтий, темно-зелений, голубий, фіолетовий, рожевий, білий.
    Часом стрічки були виткані особливими візерунками, в яких майстрині закодовували побажання-привороти всіх благ. Подекуди візерунки-знаки вишивали на стрічках. Так, на лівому кінці білої стрічки золотими нитками обов’язково вишивали сонце, а на правому – срібними місяць. Наприкінці весілля молода роздаровувала свої стрічки дівчатам. Стрічок мусіло бути багато, щоб обов’язково всім вистачило.
          Дівич-вечору передувало збирання барвінку. Дівчата (а в деяких місцевостях ще й хлопці, або тільки хлопці чи родичі) йшли зранку в ліс збирати барвінок для вечірнього плетіння вінця. В бойків збирання барвінку для весілля досі є окремим обрядом.  

В долину, панянки, в долину
Та й по червону калину,
Та й по зелений барвінок
Молодій нашій на вінок.

          На “вінок” (“вінкоплетення”) до молодої збирається здебільшого молодь, навіть та, яка не запрошена на весілля. Спочатку зібраний барвінок висипають на стіл і просять благословення у Бога та батьків для такої особливої роботи, співаючи наприклад таке: 

Благослови, Боже, і ти, Божая Мати,
І отець, і мати, два віночки увивати.
Мовит татунцьо, мовит: “Най ті Бог благословит!
І я ті благословлю, дитятко Марисуню. . .

          Потім всі сідають за стіл з розсипаним барвінком і мати нареченої, руками якої “сама Пречиста” благословляє молоду, починає виплітати вінок. Для цього вона бере пучечок (букетик) з трьох листочків-стеблин барвінку і зв’язує їх ниткою. До готового першого пучечка щільно прив’язує такий же наступний букетик барвінкового зілля. Після цього мати молодої подає почате старшій дружці або спеціально запрошеній на роль плетениці щасливій у шлюбі молодиці. Дівчата ж тим часом розбирають барвінок, вибираючи кращі листочки для вінка, складають їх на купку, з якої бере барвінок плетениця.

Щаслива Маруся в Бога,
Стояли ангели у порога,
Просили панянок, просили,
Щоб їй віночок ізвили.

          Під час плетіння віночка дівчата та молодиці співають відповідні весільні пісні (рядками з деяких таких пісень “ілюстрований” цей матеріал). Спів супроводжує дійство, служить своєрідним замовлянням, щоб віночок (доля для молодят) вдався гарним. Цікаво, що молода на весільних обрядах ніколи не співає. Від її імені, як правило, співає перша дружка.

Вийте, дівоньки, собі і мені.
Собі звийте з рути-м’яти,
Мені звийте з барвіночку. . . 

          Листки барвінку для весільного вінка, як вже згадувалось,  складають по три: один найвищий, посередині, а два менших збоку. Такі “букетики” перев’язують ниткою, туго накладають один на один, і знову перев’язують. Коли плетиво сягнуло потрібної довжини, то два його кінці зшивають докупи, щоб отримати обруч. Так з’являється справжня барвінкова корона для нареченої-княгині. Потім на цю корону чіпляють калину, квітки і стрічки (як де заведено). До віночка подекуди пришивають чотири китиці з червоного шовку, в які зашивають гроші, щоби молодята їх завжди мали. У деяких місцевостях того вечора виплітають два вінки (один для молодої, а другий для молодого), а ще (чи тільки) два з’єднані між собою вінки (“долю”), які дружба з дружкою разом чіпляють під образами над молодими того вечора. При цьому молодь зв’язує-спутує їхні ноги нитками і відмовлялась зняти “пута”, поки дружба і дружка не поцілуються. Таке сплутування має “напророчити” молодим міцну сім’ю, а дружбі та дружці майбутнє весілля. 

Вийсі, віночку, гладко, як червоненьке ябко.
Тобі музики грают і свашечки співают.
Скочила молода в городець,
За нею Іванко молодець.
Скочила молода на хвильку,
Нарізала запаску бервінку. . .

          Коли віночок закінчений, покладений на рушничку чи тарілці з вишиттям, то запрошують батьків поблагословити те плетиво. При цьому співають:

Благословіте віночки
Для зятенька і для дочки.
А чи здатний чи не здатний,
Зато перший і остатний”. . .

          Батьки благословляють вінки словами: “Хай Бог благословить, і я благословляю!”. По тому батьки кланяються і дякують дівчатам та плетениці за те, що прийшли, пошанували доньчине дівоцтво і виплели такий гарний вінок (долю).
     Колись з решти барвінку дружки часом робили букети для дружбів, а ще дівчата використовували його для прикрашання весільної кімнати (світлиці). Для цього барвінок чіпляли навхрест над вікнами і над дверима. Знак хреста на весіллі це не тільки оберіг, благословення, а й знак єднання двох начал (чоловічої вертикалі та жіночої горизонталі), тому перед молодятами на бенкеті клали одну миску на двох і дві ложки навхрест.
          У деяких варіантах дівич-вечора молодий з дружбами приходить викупляти у дружок вінок і букети. При цьому звичайно ж не обходиться без символічного торгування. Після нього батьки пригощають їх та всіх присутніх на “вінках”.
          На прощальному дівич-вечорі (при вінкоплетенні та на гостині) співають пісень різного настрою, але здебільшого сумних, бо прощання, чи з кимось, чи з чимось, завжди оповите сумом.

В зеленім садочку листячко опало, –
Бо то дівування з тобою прощалось.
Летіла зозуля та й у сад ще верне,
А твоє дівоцтво ніхто не поверне.
Заховалось сонце, ой та за горою,
То вже дівування не буде з тобою.
А тая свекруха – не рідная мати,
Не пустить із нами в садок погуляти.
Не пустить із нами, молоду гуляти, –
То ж мусиш дівоцтво уже забувати.

          Але найсумніші співанки завжди лунали на дівич-вечорі у сироти. Слова тих пісень можуть торкнутися жалем та співчуттям кожного серця. Наприклад:

На широкій річці плавали качата,
Той віночок гарний, що сплели дівчата.
Він нині зелений, а завтра зів’яне,
Молода сирітка до шлюбу в нім стане.
Як буде ставати, то буде плакати,
Бо у темнім гробі лежить її мати. . .

          Отак співають і плачуть, витирають сльози та, трохи помовчавши, беруться починати іншу пісню, вже веселішу, з побажаннями для молодої весело та в багатстві прожити з коханим, вірно одне одного любити.
         Після гостини та співів молодь поспішає до танцю, бо той урочистий вечір рідко обходиться без музик. Весела забава з жартами, іграми та танцями триває до пізньої ночі.
          Є в нашій традиції (у деяких місцевостях) також “вінки” у молодого. Поки молодь плете вінки у нареченої до нього сходяться вже старші, одружені люди. Такі поважні гості приходять наче для того, щоб додати майбутньому голові сімейства серйозності, відповідальності, стриманості тощо. Вони також плетуть віночок (чи два) співаючи весільних пісень. А потім сплетене кладуть на накриту вишиттям тарілку. Її бере мати молодого і  йде до столу, пританцьовуючи та тримаючи тарілку над головою. З потрійним поклоном вона передає тарілку з віночками першому старості. Біля столу стоїть молодий, від імені якого свашки співають:

Ой приступіть, мамо, до столу,
поклоніться віночку мому.

          Також від імені молодого староста говорить: “Прошу вас матінко, мені простити, бо не раз я міг вас образити.  Ви мене годували, розуму навчали та до праці привчали. Пробачте за все і благословіть”. По тих словах староста подає матері вінок. Вона цілує його навхрест у чотирьох місцях, цілує сина, кажучи: “Тобі я все прощаю і хай тебе Бог прощає!”. При цьому мати вклоняється.  Потім свашки звертаються зі співанкою від імені молодого до батька. Дійство повторюється. Після батьківського благословення свашки приспівують:

Вже поблагословили віночки зі злота,
То нехайся втішить ще його молода.

          Староста кладе вінок для молодої на шапку молодого, який у супроводі дружбів і світилок (сестер молодого) несе віночок до нареченої. Там світилки мають увінчати молоду виплетеним віночком.
          Зустрічається й такий звичай: вінок своїм дітям накладають батьки разом, але роблять це за посередництвом біленьких хусточок. Батькам приспівують: 

Беріть, батьку, хустиноньку,
Кладіть вінок на дитиноньку –
На доньчину (синову) голівоньку.
Беріть, мамо, хустиноньку,
Кладіть вінок на голівоньку –
На ріднесеньку дитиноньку.

          Після накладання віночків усіх чекає гостина та забави з танцями.
          В українських весільних обрядах, які складалися віками, все має своє місце, своє значення, свою глибоку символіку; все налаштоване “накликати” молодятам злагоду, багатство і щасливу долю. Проте, на жаль, чимраз рідше ми зустрічаємось зі своїми весільними звичаями, чимраз частіше запрошуємо у своє життя чужоземні порядки, а разом з ними приходить зміна символів (часто їхнє збіднення), зміна світосприйняття, світогляду. Розмаїті стрічки у вінку замінила біла “фата”, барвінок у віночку молодої – гілочки мирту. І ще багато-багато чужих нововведень встигли стати нашими, і продовжують (не без нашої активної участі) приходити до нас. Вони приживаються, поширюються і впливають на наше життя. Як саме? На це у кожного своя відповідь. Але, здається, що модне осучаснення не надто пасує до нашої ментальності, рідко наша душа озивається до нього радісною луною. Напевно не знаходить там того, що записане у генетичній пам’яті, напевно підсвідомо відчуває в ньому відсутність нашої прадавньої таємничості, зворушливої душевності, величності, глибини змісту та відчуття єдності зі Всесвітом.

Ольга Падковська
Додати в Twitter


Коментарі (11) Показати