Реєстрація
На головну Зв’язок RSS

СтаттіТематичні вечірки

Переглядів 830

Від «МАЛАНКИ» до «ІВАНА»

     За тиждень після коляди, напередодні "старого" Нового року, - Щедрий вечір. Це залишок стародавнього, ймовірно, ще дохристиянського звичаю. А за християнським календарем - це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об єдналися, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки (Маланки). На столі - знову ті самі ритуальні страви: свіжа кутя та узвар, а також борщ, вареники, пиріжки з усілякою начинкою і вже, звісно, - різноманітні м'ясні страви, бо ж - "щедра кутя".
     У цей вечір щедрується: "Щедрий вечір, пане-господарю, стережи, Боже, твого товару...". Українські щедрівки - не менш красиві, ніж колядки. І ті, й інші належать до календарно-обрядової поезії. У дореволюційний час вони чітко розділялися на "світські" й "набоженські", тобто церковні. Деякі дослідники кажуть, що колись колядки викопувалися переважно хлопцями під час Різдва, а щедрівки співали дівчата й діти перед Новим роком. Основні мотиви цих пісень - пророкування щедрого врожаю ("кращого, ніж торік") і величання людьми одне одного. А співаються вони, аби "дім звеселити".
     А це вже, так би мовити, наша інтеграція до Європи: український «Щедрик» із його божественною мелодією (обробка Миколи Леонтовича) лунає сьогодні на європейських футбольних матчах, проте, напевно, не всі слухачі знають, що це українська стародавня обрядова пісня.
     У цей же вечір, як стемніє, також водять "козу". Бути "козою" - дуже почесна й відповідальна роль. Адже саме "коза" ворожить-пророкує господарям багаті статки і всякі гаразди. Обов'язково "козі" роблять "голову",  виконавець ролі одягається у вивернутого кожуха - щоб же бути достеменно схожим на цю тварину. Від акторських талантів "кози" залежить, з яким успіхом пройде ця вистава. У гурті є також козовод, за ним іде "кіт" із торбою на сало, а тоді вже - всі щедрівники.
     Господар, як годиться, щедро обдаровує і "козу",  і весь гурт,  а той,  виходячи з хати, зичить на прощання: "Будьте здорові! Дай Боже, щоб наступного року діждали!"

МАЛАНКА


     За "Маланку" вбирається парубок, який уміє "штучки викидати", тобто добре жартує. "Маланку" супроводжує  почет: обов'язково "орач" із чепігами від плуга, "сівач", "ведмідь", "коза", "циган" і "циганка", "чорт", а також "корчмар", "лікар" тощо, залежно від вигадливості учасників. Усі - незвично й смішно зодягнуті: в лахмітті, замащеному сажею чи білою глиною, дехто - в масках, дехто - з розмальованим обличчям, із клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одне слово, хто як зумів!
     Ватага йде вулицею, і кожен виконує свою роль: "циганка" пристає ворожити, "циган" - коней міняти. Весело! Нарешті просяться щедрувати. Потім виконують свої сакральні ролі "коза", "орач", "сівач" і решта учасників - задля статків у хаті й гараздів. Господар дякує і обдаровує гурт.

НОВИЙ "СТАРИЙ" РІК, або СВЯТОГО ВАСИЛЯ

     Ще тільки починає світати, а хлопчикам - пора засівати. Для засівання береться зерно пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху, гарбузове насіння тощо - тобто те, що не облущене, не "голе". Дехто з незнаючих батьків, особливо в містах, дає дітям для засівання різної крупи - найчастіше гречки та пшона, і малі засівальники, самі того не бажаючи, у своїй сакральній дії програмують господарям голизну, порожнечу, тобто ніщо.
     Хлопчик спочатку засіває в себе вдома: "На щастя, на здоров'я, на Новий рік, щоб родило краще, як торік, - жито, пшениця і всяка пашниця... Дай, Боже!" А тоді йде до сусідів, родичів. Цієї ночі ніхто не замикає дверей - люди очікують посівальників. "Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. У полі ядро, а в домі - добро. Дай, Боже!" - лунає до ранкової зорі.
     Перший посівальник на Новий рік є і першим "полазником" - він приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять, а лише хлопці, тому посівати дівчатам не годиться... Зерно після посівальників віддають домашній птиці.
     На моєму Поділлі під ранок на Василя "будять" дерева. Пам'ятаю, як мене, малу, ще затемна збудила мама, і ми пішли з нею по високому снігу в садок. Мама несла в рядні солому, а в руках - коцюбку. У садку вона ту солому запалила, а коцюбкою стала торкати кожне дерево й казати: "Добридень, салку-ви-ноградку! Вставай, вишенько, не спи, ягідки роди..." І так до кожного дерева. Вогнище палахтіло, я з цікавістю дивилася на зорі, що теж сяяли якось поособливому. Невдовзі запалали вогнища в сусідських садках, і на душі в мене, дитини, творилося диво...
     У перший день Нового року до всього придивлялися, бо все має віще значення. Це день святого Василя. І всі Василі в цей день пошановують та святкують свого ангела.

" ГОЛОДНА КУТЯ", або ХРЕЩЕНСЬКИЙ СВЯТВЕЧІР

     18 січня, напередодні Водохрещів, святкується "Голодна кутя", або другий Святвечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять. Сідають вечеряти, коли на небі засяє перша зірка. Страви - всі пісні: смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і знову обов'язково - кутя та узвар.
     Після вечері діти проганяють кутю: вибігають надвір і лозинками б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи: "Тікай, кутя, із покутя, а узвар - іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а "дідух" - на теплий дух, щоб покинути кожух".
     Як стемніє, виносять із хати "дідуха" і палять його. Це символічне спалювання зими, щоб накликати весну.
     У цей день біля церкви святять воду, якою окроплюють спочатку все в хаті, а потім і в обійсті (крім курей та свиней).
     Вода, освячена в надвечір`я Богоявлення, - "вечірня вода" - вважається сильнішою, ніж із Водохрещів.

БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ (ВОДОХРЕЩІ)

     Опівночі перед Богоявленням вода в річках, вірили люди, хвилюється. І хоч здебільшого річки в цю пору вкриті льодом, та набрана з річки опівночі вода - цілюща; "знаючі" люди зберігають її на випадок поранення чи тяжкої хвороби.
     За кілька днів перед Богоявленням парубоча громада чи окремі господарі прорубують на річці ополонку і випилюють із льоду великий хрест. Його ставлять над ополонкою та обливають буряковим квасом, аби був червоним. Біля хреста будують - теж із льоду - престол. Усе це оздоблюють аркою із ялинових або соснових гілок - "царські врата".
     Після ранкового Богослужіння 19 січня в церкві весь народ іде процесією на річку до хреста. Кожен несе із собою посуд на воду, а хлопці ще несуть голубів, а мисливці - рушниці. Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест. Мисливці в цей час стріляють із рушниць, а хлопці випускають голубів. У нас на Вінниччині це зветься "проганяти колядку". Потім люди набирають із ополонки води у свій посуд, і вдома, перед обідом, уся родина п'є освячену воду. Під час ритуалу освячення води в Києві в Гідропарку люди масово купаються в Дніпрі, і це справді дивовижне видовище та неймовірне емоційне переживання для самих купальників.
     У народі існує переказ, що в той момент, коли священик занурює хрест у воду, вся нечисть вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом із нею пірнають і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну впродовж цілого місяця після Водохреща і самі не йшли - "щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів".
     Дівчата, набравши з освяченої ополонки води та наливши у велику миску, на дно кладуть пучок калини чи коралове намисто і вмиваються - "щоб з лиця гарною бути".

ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

     20 січня, після Водохрещ, - Івана Хрестителя, або "посвятки". Від Різдва до Івана жінки не пряли й не шили, хіба гостювали. На Івана вже можна було діставати свої кужелі (але ще не прясти), а також іти в шинок. На різдв'яні свята роди зустрічалися та святкували, ця традиція збереглася й понині.
     Приймаючи гостей, господар до першої чарки виголошував: "Померлим душам - царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. А нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-спокої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб родило жито, пшениця і всяка пашниця, а нам діждати жати, споживати та людям честь віддавати!.."
"Дай, Боже!" - відповідають гості. А потім уже всі пожвавлюються, і починаються жарти. Та й як не пити, коли так гарно приказують: "Перший келишок, як по льоду, другий, як по меду, а третій - не питай, лиш давай!" Проте й примовки остерігають: "Межи людьми треба бути людьми: не цурайся хліба й солі, але міру знай".
     Водохрещем завершується цикл чарівних різдвяних свят. Чекаємо їх, несемо свою надію, сподіваємося на добру й щасливу долю... А ген там, у віках, що були для нашого народу здебільшого нелегкими і грізними, - такі осяйні скарби краси й поезії, витворені високими й мудрими предками. Припадаємо до них - і стаємо багатшими, і стаємо сильнішими. І твердо віримо, що все у нас складеться добре, бо нам допоможе наша земля. Отже, будьмо!
________
ЧАРОДІЙНА НІЧ
В українців існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для  віруючих людей "розкриває небо, і вони можуть просити у святих усе, що їм забагнеться..." Як розповів у своїй книжці "Звичаї нашого народу" Олекса Воропай, на Гуцульщині в цю ніч ґаздиня опівночі одягає на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає у воді, а я у здоров'ї й силі!" Набираючи в  коновку води, приказує: "Не беру воду, але мід і вино!.." Тихесенько повертаєтьсядо хати - всі сплять. Вона навшпиньки підходить до своїх дітей і торкається їхніх голів мокрим хлібом, промовляючи: "Абисьте були такі величні, як святий Василь величний".

Поклад Н. Від «Маланки» до «Івана» // Вісник Чорнобиля. – 2009. – №1. – 10 січня. – С.8.

Додати в Twitter