Реєстрація
На головну Зв’язок RSS

СтаттіВесілля

Переглядів 22118

Українське весільне вбрання

Комплекси українського традиційного весільного вбрання молодих милують нас своєю життєрадісною красою, багатством елементів та кольорів, їх обря¬довою значимістю, дивовижною мистецько-художньою довершеністю. Впродовж вікової історії кожна деталь одягу освячувалась колективною народною тради¬цією. Вона мала служити одній високій меті — захистити подружжя від лихих сил, забезпечити молодим щасливе майбутнє, показати на людях їхню чесність у житті та вправність у роботі, а значить засвідчити їхню зрілість і готовність до створення власної сім'ї.
У ході багатоденного весільного дійства одні елементи одягу замінювались на інші. Так, переміна головних уборів привселюдно стверджувала акт переходу молодих до нового соціально-вікового стану: дівчина — жінка, парубок — чоло¬вік. Загальнонаціональні установки щодо обрядового значення одягу молодих у конкретній практиці проведення весілля в кінці XIX — на початку XX століття реа¬лізовувались у безмежній кількості місцевих зональних варіантів. Це зумовлю¬валося специфікою шляхів історико-культурного та соціально-економічного роз¬витку. Слід також зауважити, що весільні комплекси одягу населення окремих історико-етнографічних районів України в кінці XIX — на початку XX століття ви¬являли різні етапи свого історичного розвитку. Так, приміром, жителі Полісся та гірських Карпат продовжували виготовляти одяг в основному вручну, з домашньої сировини. Він зберігав багато архаїчних елементів, пов'язаних з давніми народни¬ми уявленнями. І навпаки, одяг населення центральних та особливо південних районів України формувався переважно з матеріалів промислового виробництва, які купувались у крамницях. У його крої та силуеті суттєву роль почали віді¬гравати форми міського костюма, і лише при виготовленні весільних головних уборів та у використанні ритуальних предметів (рушників та ін.) продовжувала звучати традиційна символіка українського весільного обряду.
До комплекту листівок увійшло 18 авторських реконструкцій комплексів, які представляють Полісся, Волинь західну, центральну Україну — Ліво¬бережжя (Слобожанщину, Полтавщину), Правобережжя (Київщину, Поділля), Прикарпаття (Буковину, Городенківське та Коломийське Покуття), Карпати (гуцулів та русинів-верховинців Закарпаття), південь України (Херсонщину). їх автор кандидат історичних наук архітектор-етнограф Т. В. Космі- на понад двадцять років плідно працює в галузі вивчення української народної матеріальної культури — житла та одягу. Матеріал з весільного вбрання вона збирала по крихтах, розсипаних по багатьох архівах та фондах бібліотек і музеїв країни. Найбільш цінними виявились колекції Державного музею етнографії народів СРСР, Музею антропології та етнографії АН СРСР, Державного музею українського народного декоративного мистецтва УРСР, Державного музею укра-їнського образотворчого мистецтва УРСР, Державного історичного музею УРСР, музеїв народної архітектури та побуту (Києва, Львова, Ужгорода, Чернівців, Переяслава-Хмельницького), Коломийського музею народного мистецтва Гуцуль- щини, Полтавського історичного музею та інших обласних історичних музеїв, Миргородського краєзнавчого та інших районних краєзнавчих музеїв республіки. Відомості про одяг уточнювались під час щорічних етнографічних експедицій, копіткої роботи з місцевими знавцями народного побуту, фольклористами, майст-рами народної творчості. Документальний матеріал дозволив автору створити узагальнюючу серію етнографічних реконструкцій весільного вбрання, яка є пер-шою спробою в історії вивчення українського народного одягу. За матеріалами авторських реконструкцій член Спілки художників СРСР 3. О. Васіна створила художні образи весільних пар.
Комплект листівок може бути корисний художникам, етнографам, історикам, мистецтвознавцям, діячам та студентам творчих і культосвітніх закладів, учасни¬кам художньої самодіяльності та фольклорно-етнографічних колективів — всім, кого цікавить культурна спадщина українського народу.


ПОЛІССЯ СХІДНЕ. Кінець XIX — початок XX ст.

Весільне вбрання молодих колишнього Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії, тепер Новгород-Сіверського району Чернігівської області
Весільне вбрання молодих Чернігівського Полісся (північного району Лівобе-режної України) становило в кінці XIX — на початку XX століття досить уста¬лений комплекс традиційного костюма, характерний для українців широкого ареалу східних та центральних лісостепових районів України. Разом з тим цей комплекс, особливо шиті елементи верхнього жіночого та чоловічого вбрання, мав багато спільних рис з аналогічними формами одягу білорусів та росіян з райо¬нів, які межують з Україною.

Поверх вишитої весільної сорочки молода одягнута в своєрідну сукню без рукавів, т. зв. «спідницю з нагрудником», відрізну по лінії талії та розширену донизу. Поверх неї вдягнуто розшитий кольоровим шовком фартух. Стан оперізує весільний тканий рушник. В руках молодої весільна хусточка. На голові — весільний вінок із шерстяних помпонів.
У молодого поверх весільної сорочки з вишитими стоячим коміром та пазухою вдягнуто шиті жилетку та чумарку з купованої тканини. Штани підперезані тканим поясом. Смушкову шапку прикрашає весільна червона стрічка.


БУКОВИНА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Кіцманського повіту Буковини, тепер Кіцманського району Чернівецької області
Представлене весільне вбрання, включаючи ряд елементів, властивих комплек-сам західноподільського та покутського одягу, становить досить своєрідний варіант буковинського зонального типу українського костюма.Буковинський весільний одяг

Додільна довга весільна сорочка молодої має густо вишиті рукава з характерни¬ми навкісними смугами («одскочками»). В колірній гамі вишивки на сорочці пере¬важають чорний та бордовий відтінки, що контрастують з іншими багатобарвни¬ми елементами вбрання молодої. Стан від пояса до низу оповитий характерною для цієї зони України опинкою («фотою») з горизонтальними широкими фіоле¬товими та вузькими білими смугами. Симетрично з обох боків від пояса до низу спущені квітчасті весільні хустки з тороками. Своєрідності дівочому одягу буковинок надавала довгопола з відбіленої овчини та оздоблена по низу, вздовж пілок, навкруги пройм хутром тхора хутряна безрукавка — т. зв. «мунтян», «ментян», «цурканка». Вона була прикрашена також аплікацією з кольорового сап'яну, сукна, шкіряними та вовняними шнурками, вишивкою, кольоровою вов-ною. Особливої уваги надавали кількості та якості шийних прикрас, які мали сим¬волічно забезпечити багате та щасливе майбутнє життя молодим,— чим більше було прикрас, тим більша була уявна впевненість в багатстві майбутньої родини.
Прикраси виготовляли, нашиваючи монети на ткану основу, створюючи цим своєрідний зйомний монетний нагрудник. Так само своєрідністю позначений і головний убір молодої — «карабуля», «кода». Позаду до карабулі кріпились кольорові стрічки— «коди», «кодинки».
Своєрідність чоловічому костюму надавав верхній халатоподібний з білого доморобного сукна прямоспинний двополий одяг з широкими рукавами, т. зв. «манта». На груди з лівої сторони поверх манти молодому дружка чіпляла весільну хустку— «ширінку». На голові у молодого — солом'яний капелюх з широкими крисами, пишно прикрашений бісерними стьожками — ґерданами, пір'ям та т. зв. «трясунками», «колотильцями». На ногах — чоботи з високими халявами.
При реконструкції комплексу використані польові матеріали радянського ет-нографа Я. І. Кожелянка та фондові зібрання Чернівецького музею народної архітектури та побуту.

 

ЗАКАРПАТТЯ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих русинів-верховинців колишньої Волівської округи Закарпаття, тепер Міжгірського району Закарпатської області
Закарпатський весільний одяг

Традиційно-побутова культура українців Міжгірщини Закарпаття хоч і виявляє багато спільних рис з бойками, все ж до цього часу усвідомлюється місцевим населенням окремо від бойків і закріплюється ним у самоназві «русинів-верхо¬винців», яка і винесена нами у назву їхнього весільного вбрання.
Весільна дівоча сорочка русинів-верховинців Міжгірщини на відміну від загальнопоширеної на Україні додільної складалась з двох частин: верхньої короткої полотняної сорочки «опліччя» та нижньої білої полотняної спідниці, т. зв. «біленника», «білинника». Своєрідним був крій кожної з частин. Опліччя — безуставкова з суцільними рукавами і з розрізом пазухи, не попереду, як це загальноприйнято на Україні, а збоку. Перед сорочки мав дрібне узорне збирання на грудях, в результаті чого утворювалась геометрично-декоративна верхня частина біля шиї — «обшивка». Рукава по низу «на зап'яснику» так само призбиру¬вали і декорували обшивкою, а викінчували зубчиками «фодрами». Фартух («запинка») так само, як і білинник, збирали у дрібні складочки («рисували»), обшивали по контуру «плетінкою» — мереживом. Поверх сорочки вдягали коро¬теньку з сукна розпашну безрукавку «камізолю» із застібкою на середині грудей. На передні поли камізолі нашивали по дві накладні кольорові кишеньки «жебич- ки». Ритуальним елементом весільного вбрання верховинців була «гуня» — плете¬ний з довговорсої вовни прямоспинний верхній одяг з рукавами («гуня пелехата», «гуня коцьовата»). Розплетене волосся молодої покривали білим платом «фус- тою», «білилом», «ручником», тканим з тонкого відбіленого полотна. Поверх нього покладали весільний барвінковий вінок («вінець»), доповнений кетягами вівса, штучними квітами («косицями») та пір'ям.
Весільна сорочка молодого, що дарувала її молода, була пишно вишита на відкладному комірі, грудях, манжетах. Молода на ліву руку молодого пов'язувала червону вовняну або шовкову стрічку («пантлик»), щоб знешкодити небажані для жонатого чоловіка можливі дівочі приворотні чари. Чоловічі з білого доморобного сукна штани були вузькокроєні. Ритуальний весільний одяг молодого— пелехата гуня та весільний барвінковий вінок — три плетених «вінці», вдягнуті на фетровий капелюх.

 

ПОЛТАВЩИНА ПІВНІЧНА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Миргородського повіту Полтавської губернії, тепер Миргородського району Полтавської області
Весільне вбрання молодих Полтавщини кінця XIX — початку XX століття увібрало найкращі елементи святкового строю українців лісостепових районів центрального Подніпров'я та Лівобережжя і стало своєрідним символом загально¬національного українського одягу.
Весільний одяг північної полтавщини

Основу весільного строю молодої становила додільна лляна сорочка з орна-ментацією білими нитками по білому полотну в поєднанні з такими технічними засобами ажурного декору, як виколювання, вирізування та мережка. Поверх сорочки вдягали плахту, а поверх неї — фартух («запаску»). Стан молодої опері¬зували весільним рушником, вишитим гарусом. На плечі вдягали керсетку, шиту з купованої тканини та оздоблену аплікацією з сукна чи оксамиту, поверх якої заможніші селяни накидали кожух. Голову прикрашали весільною дівочою хусткою з ріжками від уроків та вінком, а шию — значною кількістю низок намис¬та, коралів та дукатів.
Молодий одягнутий у білу свиту з доморобного битого сукна, оздоблену оксамитом, сині широкі штани, чоботи. Вузький комірець весільної сорочки зав'язується червоною весільною стьожкою, а смушкова шапка прикрашена ве¬сільним віночком та стрічкою.
У реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані матеріали фондів Полтавського історичного музею, Миргородського краєзнавчого музею ім. О. Г. Сластіона та колекції Ф. Вовка, що зберігаються у фондах Держав¬ного музею етнографії народів СРСР у м. Ленінграді.


ПОЛІССЯ ЦЕНТРАЛЬНЕ. Кінець XIX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Чорнобильського повіту Київської губернії, тепер Чорнобильського району Київської області
Весільне вбрання київських поліщуків відзначає перевага білого кольору з незначними кольоровими акцентами червоного та зеленого.
Весільний одяг Центрального полісся

Біла з доморобного битого сукна традиційна верхня свита молодої надзвичайно скромно оздоблена лише по краю верхньої поли та на рукавах кольоровим вовня¬ним шнурком. З-під свити виглядає зверху, біля шиї, вузенький вишитий стоячий комірець весільної сорочки, зав'язаний червоним шнурком, який мав оберігати молоду від уроків. Знизу з-під свити виглядає ткана шерстяна спідниця — «літ¬ник»— та фартух. На ногах личаки, одягнені поверх онуч. В руках молода три¬має весільну хусточку. Голова пов'язана весільною стрічкою, поверх якої вдягнуто барвінковий вінок з прикріпленими до нього позаду кольоровими стрічками.
Свита молодого підперезана шкіряним паском, до якого кріпляться необхідні йому предмети. З-під свити виглядають сірі полотняні штани, заправлені в онучі, на які взуті постоли. На грудях — вінчальна квітка з трьох листочків барвінку. На голові — сукняна шапка, обшита кольоровим вовняним шнурком з китицями на рогах,— «щоб дівчата не чіплялись».
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані малюнки та тексти Д. П. Деляфліза, що зберігаються у рукописному відділі ЦНБ АН УРСР.

 

СЛОБОЖАНЩИНА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Старобільського повіту Харківської губернії, тепер Старобільського району Ворошиловградської області
Основу весільного вбрання молодої на слобідських землях України становила весільна сорочка, оздоблена по нижньому краю плетеним мереживом. Поверх сорочки вдягали рясну спідницю з шерстяного, ситцевого або шовкового куповано¬го краму. Спідницю спереду покривали кольоровим фартухом, по низу обшивали бахромою, а в нижній частині декорували нашивками з різноколірного мережива та зубчастими стрічками переважно темних кольорів. Типовим верхнім святковим одягом молодої в цих районах був шитий з тонкої шерсті, сукна або оксамиту керсет з рукавами, т. зв. «юпка», «куцина».

Весільний одяг Слобожанчини

Найврочистіші куцини оздоблювали різноколірними гарусними шнурками, кантами, стрічками, сітками з мережива, позументом та блискучими металевими ґудзиками. Голову молодої пов'язували шовковою, переважно білою, хусткою, зверху накладали весільний із штучних квітів вінок, а з лівого боку у вінок вставляли павине перо. Молоду обов'язково замість пояса оперізували весільним рушником. На ноги взували кольорові сап'янові чоботи. Шию прикрашали низками намиста, бурштину, коралів.
На молодого поверх весільної, вишитої молодою, сорочки одягали безрукавку. Штани шили з фабричної, т. зв. «черкесинової» або «шведської» тканини. На бриль сестра молодої пришивала круглої форми квітку. На плечі накидали святкову полегшеного типу свиту, т. зв. «чумарку», «чинарку» з купованих бавов¬няних тканин, а в заможніших — з тонкого фабричного сукна. Передні поли та комір чумарки прикрашали блискучими металевими ґудзиками та вишивали різно¬колірним шовком.
При реконструкції комплексу використані колекції Державного музею етно¬графії народів СРСР (м. Ленінград) та польові матеріали автора.


ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Херсонського повіту Херсонської губернії, тепер Білозерського району Херсонської області
Комплекс весільного вбрання молодих півдня України в кінці XIX — на початку XX століття значною мірою складався з елементів, шитих з купованих тканин. І лише сорочки молодих, весільні рушники, ткані плахта та фартух («запаска») молодої виготовлялись власноручно молодою до весілля.

Весільний одяг ПІвдня України

Своєрідності костюму молодої надає сорочка з кокеткою, пишно розшита рослинним орнаментом, та високий весільний «вінець».
Відзнакою молодого є весільний рушник, пов'язаний на руці, та весільні стрічки на грудях і біля коміра сорочки, поверх якої вдягнуто жилет та чорну чумарку. Широкі штани, підперезані тканим червоним поясом, заправлені в чоботи з високи¬ми халявами. На голові молодого — купований кашкет, який в кінці XIX століття ввійшов у моду в південних та східних областях України.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані колекції Музею антропології та етнографії АН СРСР (м. Ленінград) та Державного музею етнографії народів СРСР (м. Ленінград).

 

ПОЛІССЯ ЗАХІДНЕ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Ровенського повіту Волинської губернії, тепер Дубровицького району Ровенської області
Весільне вбрання волинських поліщуків вирізняється локальним білим кольо¬ром, майже повною відсутністю кольорових прикрас і різноманітних доповнень, якими збагатився весільний одяг інших регіонів України вже в кінці XIX — на початку XX століття.
Весільний одяг західного полісся

Весільну дівочу сорочку виготовляли з тонкопряденого білого, т. зв. «серпанко-вого», лляного полотна. Поверх сорочки вдягали серпанковий білий фартух. З лівого боку на груди кріпили вінчальну квітку з трьох пагінців барвінкового листя, перев'язаних білою ниткою або стрічечкою. Ноги обвивали онучами з вибі¬леного полотна та взували постоли, сплетені з дубового «полосся». Постоли кріпили на ногах шнурками з льону чи конопель — «волоками». Голову молодої прикрашали серпанковою наміткою із «запруткованими» краями, обгортаючи нею, як дівочою хусткою, голову, лишаючи відкритою потилицю. Поверх завиваної намітки накладали барвінковий вінок. В руках молода тримала весільну «клу- машку» з гостинцями: печеними «трепетушечками», «калачиками», гарбузовим насінням.
Так само надзвичайно скромним було і вбрання молодого. Весільна сорочка, що її дарувала молода, була з густого «кужільного» білого або сірого лляного полотна. Сорочку шили з вузьким стоячим комірцем та пазухою. Рукава призбиру¬вали при манжетах. Сорочку вдягали навипуск поверх вузьких штанів, шитих з сірого нечесаного льону, т. зв. «нечесі». Єдиним кольоровим акцентом був плетений широкий смугастий пояс — «крайка» — з великою кількістю різно¬колірних маленьких помпончиків — «мохрів». З лівого боку на груди молодому, як і молодій, чіпляли вінчальну квітку. На ноги на полотняні онучі взували пле¬тені постоли.


ПОКУТТЯ КОЛОМИЙСЬКЕ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Коломийського повіту Галичини, тепер Коломийського району Івано-Франківської області
Весільне вбрання покутян Коломийщини в цілому складається з елементів традиційного строю гуцулів Прикарпаття, і лише пишний вінкоподібний весільний головний убір молодої, а не «чільце», як у гуцулки, та весільна шапка «кресаня» молодого, а не гуцульська «клепаня», виявляють приналежність молодих до жителів Покуття.
Основним елементом весільного вбрання молодої, як і скрізь на Україні, була додільна сорочка, яку в цих районах дрібно вишивали по низу. На поясі кріпили дві «двоплатові» вузькі доморобного виготовлення ткані в дрібні пасочки запаски. Через бокові просвіти запасок виглядає сорочка з пришитими по низу бокових швів маленькими червоними кульками з ниток— «кутасиками». Поверх передньої запаски молоду пов'язували кількома дарованими їй весільними вовня¬ними квітчастими «терновими» хустками з китицями («тороками»). Плечі молодої покривали поверх кептаря ритуальною весільною мішкоподібною за кроєм плащ- накидкою, т. зв. «гуглею». Поверх неї накидали знов-таки даровані молодій весільні хустки, які утримувались на плечах пов'язаним ритуальним довгим платком — «рантухом». На ноги вдягали плетені з кольорової вовни, переважно червоної, шкарпетки «капчурі», поверх яких взували святочні постоли з гострими піднятими догори носками і оздоблені тисненим узором. Шию молодої прикраша¬ли силянкою, ґерданом, «очками», а на груди вішали багато низок шнурків, разків намиста, коралів та різьблені мідні бляшки, хрести і монети, укріплені на метале¬вих дротиках, т. зв. «згарди». Надзвичайно пишним був весільний головний убір молодої — «косиці». Всі складові елементи весільного вінка мали яскраве оберего- ве значення: щетина — відвернути лихі сили, вплетений часник та мед, що ним обмащували барвінкове листя,— оберегти від хвороб, пишність сплетених у вінки квітів — забезпечити багате, пишне й щасливе майбутнє подружнє життя.
Весільний одяг Коломийського Покуття

Скромнішим є вбрання молодого. Полотняна сорочка випущена поверх вузьких штанів з червоного битого доморобного сукна. Стан оперізує широкий на п'ять пряжок («чепраг») пояс, шириною від стегон до пахв. Він орнаментований тисненням по шкірі, прикрашений набитими мосяжними ґудзиками, простими та писаними бляшками, звисаючими рекізами та бовтицями. Кептар, ритуальні шкіряні постоли з волоками такі ж самі, як і у молодої. Голову молодого прикра¬шає повстяний капелюх з широкими загнутими догори крисами, прикрашений вовняними різноколірними шнурками, пір'ям, помпонами.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані фондові зібрання Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини.


ПОЛІССЯ ЗАХІДНЕ- Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Пінського повіту Мінської губернії, тепер Любешівського району Волинської області
Весільне вбрання, як і весь комплекс традиційно-побутової культури населення крайніх північних районів сучасної Волинської області УРСР, що межує з БРСР, за цілим рядом ознак виявляє спільність з традиційною культурою пінчуків Білору¬сії. Але самовизначеність населення цього району як українського дозволила нам представити їхнє весільне вбрання як зональний західнополіський варіант українського костюма.
Весільний одяг Західного Полісся

Весільне вбрання молодих Волинського Полісся відзначається контрастним виділенням яскравих червоно-чорних кольорів тканих орнаментальних узорів на тлі вибіленого лляного полотна. Ткана весільна сорочка молодої з відкладним коміром та тканою накладною пазухою має повністю заткані червоно-чорними переборами широкі рукава, зібрані біля манжета. Поверх сорочки вдягали ткані спідницю та фартух. Шия прикрашена кількома низками намиста. На ногах — онучі з колишньої тканої сорочки та личаки. Своєрідним є головний убір моло¬дої — біла ткана намітка з узорно перебраними кінцями. Поверх намітки надягали весільний вінець у вигляді твердого високого обручика, розширеного догори, обшитого кольоровими стрічками, попередньо зібраними у складочки. Його вдяга¬ли з нахилом на правий бік, а на кінцях чіпляли пишні пучки різнобарвного пір'я, яке мало відвернути від молодої лихі сили.
Молодий поверх вузьких з доморобного полотна штанів вдягав навипуск білу лляну весільну сорочку, що дарувала йому молода. Вишивкою прикрашали відкладний комір та пазуху. Підперізували молодого тканим вовняним поясом. Солом'яний капелюх дружка прикрашала весільним віночком та складеною з кольорової, переважно червоної, стрічки квіткою. На ногах — онучі та личаки, які прив'язані плетеними з конопель шнурками — «волоками».

 

КИЇВЩИНА ПІВДЕННА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільце вбрання молодих колишнього Чигиринського повіту Київської губернії, тепер Чигиринського району Черкаської області
Основним елементом весільного вбрання молодої південних районів Київщини, як і скрізь на Україні, була вишита сорочка. На зміну традиційній геометричній композиції вишивок в кінці XIX — на початку XX століття в південних районах Київщини прийшли рослинні композиції. Перевагу у вишивках весільних сорочок надавали червоному кольору, який мав, за давніми уявленнями, магічну силу — захищав від уроків. Поверх сорочки вдягали шиту з купованої тканини спідницю, яка заступала на Київщині вже в кінці XIX століття традиційну ткану плахту. З одноколірного сукна (у молодої переважно знов-таки червоного) шили фартух («запаску»), що його вдягали поверх спідниці. Досить урочистим елементом свят¬кового вбрання молодої вважалась т. зв. «юпка» — своєрідна свитка з довгими або короткими рукавами, щоб видно було вишивані рукава сорочки. Юпку шили із зеленого сукна і прикрашали по всьому полю маленькими хвостиками з червоної вовняної пряжі. Це був своєрідний народний варіант королівської мантії з хутра горностая. На ногах — червоні сап'янові чобітки. Обов'язковим ритуальним еле¬ментом вбрання молодої був весільний дівочий віночок. В руках молода тримала вишитий нею весільний рушник, яким її оперізували замість пояса.
Весільний одяг Південної Київщини

Більш стриманим щодо кількості елементів та їх барвистості було вбрання молодого. Його основу становила вишита молодою весільна сорочка, обов'язковим весільним атрибутом якої була «застіжка» (шовкова стрічка або вовняний шнурок) ритуально червоного кольору. Святкові штани шили з купованої в крамниці тка¬нини. Ознаку молодого становила весільна хустка, яку молода затикала йому за пояс. Верхнім одягом була традиційна свита або чумарка. Голову молодого при¬крашала висока, циліндричної форми сіра смушкова шапка. До шапки старша дружка пришивала весільний віночок — пучечок з барвінку, васильків та трьох колосків жита, перев'язаних червоною стрічкою. На ногах — рантові чоботи шевської роботи.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані малюнки та тексти Д. П. Деляфліза, що зберігаються у рукописному відділі ЦНБ АН УРСР.

 

ПОДІЛЛЯ СХІДНЕ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Кам'янець-Подільського повіту Подільської губернії, тепер Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
Своєрідність весільного вбрання подолян полягає в наявності одноплатової тканої спідниці («горбатки»), що нею оповивали поверх весільної сорочки стан молодої. Один кінець горбатки підгинали, закріплюючи його на поясі. Пояс («крайку») ткали з кольорової, переважно червоної вовни. Весільна сорочка подо¬лянки завжди мала бути додільною — шитою з цільного з верху до долу полотна. За народною традицією вважалось, якщо сорочка ціла, то і життя має бути «цілим», «повним». Готуючи сорочку до весілля, молода прикрашала її вишитими орна¬ментами, переважно геометричними, які виконувались улюбленим на Поділлі чорним кольором своєрідним швом, т. зв. «низинкою», «низзю». Вишивали орна¬ментальні навкісні смуги на пазусі, а також мережили та шили низзю поділ сорочки. Шию та груди молодої прикрашали численними низками намиста та коралів, які виконували роль оберегів — від уроків. Молодий і молода одягнуті в традиційні подільські свити, оздоблені кольоровими шнурками, сукном та тась¬мою з відкладними манжетами («закаврашами»).
Весільний одяг Східного Поділля

Голову молодої прикрашає чільце та вінок з барвінкового листя та штучних квітів. Весільний вінок покладено і на шапку молодого. Шия молодого пов'язана весільною шовковою хустиною.

 

ПОДІЛЛЯ ЗАХІДНЕ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Гусятинського повіту Галичини, тепер Гусятинського району Тернопільської області
Весільна додільна уставкова полотняна сорочка молодої прикрашена традицій¬ною західноподільською вишивкою на рукавах, вузенькому комірці, навкіс розта¬шованою на пазусі («погрудках») та по низу. Стан оповитий одноплатовою вовня¬ною тканиною «опинкою», правий край якої відігнутий і закладений під широкий тканий пояс. Західноподільські опинки ткали з тонкої чорної шерсті, а кінці пере¬тинали кольоровими смугами, переважно жовтогарячих та червоних кольорів. Надзвичайно складним та пишним робили весільний вінок молодої, малюнок та опис якого взятий в альбомі О. А. Кульчицької «Народний одяг західних областей УРСР» (табл. 4). На голову молодій надягали оксамитову шапочку, суцільно розшиту рядами орнаментально набраних бісерних стрічок — силянок, кольоро¬вих намистин і дрібних штучних квітів. На потилиці ці штучні квіти збирали в букет, від якого на плечі спадали шовкові стрічки. Шия молодої прикрашена разками скляного намиста, яке спадає бахромою («тороками») на груди. При вухах до шапочки вчеплені «кучері» з фарбованого пір'я. Поверх шапочки на чоло накладено вінок, сплетений з барвінкового позолоченого листя.
Весільний одяг Західного Поділля

Довга весільна сорочка молодого, випущена поверх штанів, підперезана тканим поясом. На плечі накинуто свиту. На голові — плетений бриль, прикрашений пір'ям когута.


ПОКУТТЯ ГОРОДЕНКІВСЬКЕ. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих покутян колишнього Городенківського повіту Галичини, тепер Городенківського району Івано-Франківської області
Весільне вбрання молодих покутян Городенківщини складається з елементів, властивих одягу як подолян, так і буковинців.
Весільна дівоча додільна уставкова сорочка, т. зв. «рукав'янка», «рукав'єнка», за характером розміщення орнаментальної вишивки, насиченістю кольором та технікою виконання подібна до буковинських та західноподільських святкових сорочок. Вовняна ткана в різнобарвні смуги одноплатова спідниця, т. зв. «опинка», «обгортка», та тканий фартух («запаска») дрібно гофровані. Обидва кінці опинки підібрані та прикріплені на лінії талії широким вовняним поясом — «крайкою», кінці якої спущені спереду поверх запаски. Крайка по верху підперезана вузьким плетеним пояском — «попружкою», кінці якої спущені також попереду поверх кінців крайки. Загальний силует весільного вбрання молодої, його колорит та навіть назви окремих елементів виявляють спільність з костюмом західнопо¬дільських дівчат. Шию та груди молодої прикрашали численні нитки коралових бус, «справжнього намиста», металеві ланцюжки, мосяжні хрестики, срібні моне¬ти. Багатство шийних прикрас мало, за давнім уявленням, захистити молоду від уроків та забезпечити їй щасливе майбутнє подружнє життя. На ногах — святкові сап'янові чобітки, даровані їй молодим на весілля. Голову молодої при¬крашає весільний вінок — «вінець», закосичений барвінковим листям, різноколір¬ними волічковими пасочками, кульками («кутасиками»), квітами («косицями»), блискучим скляним намистом, бісерними різноколірними стрічками, ґерданами та кольоровим пір'ям. До весільного вінця позаду прикріплені різноколірні шовкові та ткані стрічки — «бинди», гарусні та шовкові шнурки, які спускаються вниз по спині.Весільна парубоцька сорочка з широкими рукавами надягнута навипуск, як і в буковинських хлопців. Довжина випущеної сорочки досягає майже колін. Молодого підперізували широким тканим поясом — крайкою. Весільний одяг Городенківського Покуття

Поверх сорочки вдягали на тканому пасі висячу ткану торбу, т. зв. «дзьобанку». На ногах — чоботи з високими халявами, зібраними до стопи. Весільний головний убір молодо¬го становить плетений капелюх — бриль, викладений бісерними смугами — ґерда¬нами, волічковими шнурками, волічковими квітами «косицями». Лівий бік при¬крашався пишним пучком пір'я.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані фондові зібрання Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини.


ПОЛТАВЩИНА ПІВДЕННА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишнього Кобеляцького повіту Полтавської губернії, тепер Кобеляцького району Полтавської області
У весільному вбранні молодих південних районів Полтавщини перевагу від¬давали елементам, зшитим з купованих тканин. Тільки сорочки молодої та молодо¬го, пояс молодого та весільний рушник, що ним підперезана молода, виготовляли вручну.
Весільний одяг Південної Полтавщини

Поверх весільної додільної сорочки, пишно вишитої на рукавах та по низу, вдягнена шита з кольорового ситцю безрукавка. На рясну спідницю, шиту з купова¬ної шерстяної тканини, одягнуто фартух з парчі, а поверх нього пов'язано вишитий рушник. Голову прикрашає пишний весільний вінок та кольорові стрічки, а шию — намисто, дукати, корали.
Поверх весільної сорочки на плечі молодому накинуто чумарку. Стан підпері¬зує тканий шерстяний пояс поверх пістрьових широких штанів, заправлених у чоботи. На голові молодого — смушкова шапка, уквітчана весільним віночком, а груди прикрашено весільною квіткою та стрічкою.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використано матеріали фондів Полтавського історичного музею, Миргородського краєзнавчого музею ім. О. Г. Сластіона та колекції Ф. Вовка, що зберігаються у фондах Державного музею етнографії народів СРСР у м. Ленінграді.


ГУЦУЛЬЩИНА ЗАКАРПАТСЬКА. Кінець XIX — початок XX ст.
Весільне вбрання молодих колишньої Тиходолинської округи Закарпаття, тепер Рахівського району Закарпатської області
Весільне вбрання закарпатських гуцулів складається в основному з елементів, які характерні для одягу всіх локальних груп гуцулів (прикарпатських, буковинсь¬ких, закарпатських), і лише в характері декоративних оздоб, кольоровій гамі та специфіці головних уборів виявляється його своєрідність, яка дозволяє розглядати цей комплекс як зонально закарпатський варіант гуцульського весільного строю.
Весільний одяг Закарпатської Гуцульщини

Поверх весільної сорочки молода вдягала святкові запаски. В колориті запасок переважали насичені тони вишневого, брунатного, чорно-зеленого кольорів. На лінії талії запаски утримували плетені волічкові шнури «байори», «баюри», «плетінки». На плечі молода вдягала хутряну прямоспинну безрукавку — «кожу¬шок», «кожусик», «кептар». Поверх кожусика вдягали сукняний прямоспинного крою т. зв. «сердак», прикрашений вишивкою, плетеними шнурками з жовтої та червоної вовни. На шиї багато рядів скляних бус «лискавок», венеціанські писа¬ні «пацьорки», хрестики, одно-, дво- та трирядні «згарди» з мосяжних вирізьблених бляшок, «хрящиків» та срібних монет. Попід шию поверх цих прикрас вдягнуто плетену з різноколірних бісеринок — пацьорок — стьожку, т. зв. «очка», «ґердан», «силянку». Особливою ритуальною значимістю наділявся головний убір молодої. На ногах — шкіряні постоли.
Вбрання молодого складається з гуцульської вишитої на комірі, грудях («пазусі») та рукавах шитої тунікоподібної білої полотняної сорочки, випу¬щеної поверх вузьких штанів з доморобного битого сукна темно-вишневого кольору. Вони заправлені в білі плетені з білої вовни та вишиті вгорі шкарпет¬ки— «капчурі». Кептар та сердак такі ж, як і у молодої. Весільний головний убір — «джумері» — своєрідно скроєний з темних смушків, на кінцях оздоблений хвостиками та прикрашений по центру віночком і трьома «сороківцями», як і у молодої.
При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані фондові зібрання Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини.
 

Додати в Twitter

Фото ↴

Всього: 16

Коментарі
j 06.05.2016

i love you soooooooooooooooooooooooooooo much........ kate you are my everthing.