Зелені свята

Церковне письмо говорить, що на п’ятнадцятий день після Великодня зійшов Св. Дух на Апостолів, які зібралися  в будинку у Єрусалимі. Кімната, у якій вони сиділи, була прикрашена зеленню, бо в цей день випадало ізраїльське свято в пам’ять п’ятдесятого дня визволення від єгипетської неволі. Св. Дух об’явився Апостолам у вигляді вогненних язиків і осінив їх.

Це свято церква урочисто відзначає і в неділю, і в понеділок, долучивши до нього свято Пресвятої Тройці. Уряд України визнав цей празник святковим і в церковному календарі назва свята дуже довга: День Св. Тройці, П’ятидесятниця, Сошестя Св. Духа. Але в народі це свято звучить просто – Зелені свята, які символізують остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарно-обрядового циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.

Взагалі, Зелений тиждень починається з четверга, коли дівчата йдуть в ліс або на поля і там «завивають вінки на всі святки» співаючи при цьому відповідних пісень. Вінки плетуть з чебрецю, васильку, конвалії, незабудок, інколи вплітають і полинь. 

Після завивання вінків дівчата повертаються у село і обв’язують березу своїми вінками.  В день Тройці, у неділю, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб відв’язувати вінки. Кожна дівчина розглядала свій вінок. Якщо він залишався свіжим, то значить доля її сім’ї буде щаслива, а якщо ж вінок стане зів’ялим, то сім буде нещаслива.

В українських народних обрядах вінки, взагалі, є символом великої пошани, молодості, чистоти, незаплямованої краси. Дівчина, яка втратила невинність, не може одягати вінок. Також, якщо вінок сплетений з живих квітів, то за народною уявою це оборонна сила від злої напасті.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, яка називається клечаною, хату, будинки, подвір’я прикрашали клечанням – зеленим гіллям дерев. Гілки встромляли в стріху, біля вікон, у ворота, за ікони. Підлогу в домі встеляли запашними травами: осокою, м’ятою, пижмою, любистком.   

  На стіл накривали білу скатертину, ставили хліб, сіль, образ, за образом бузок і гвоздику. Після приготування хати, селяни вбирались у святковий одяг, сідали на лавки та чекали дзвону, після якого перех   рестившись йшли до церкви.

Також існував звичай, що після святкової літургії всі йшли хресним ходом святити криниці, а хто хотів і дім посвятити, то виносив на подвір’я стіл, накривав скатертиною, клав хліб та сіль. Таке посвячення домів та криниць було пов’язане з віруванням селян у русалок.

Весною, як тільки луки вкриються травою, зазеленіють поля – з води на берег виходять русалки. Русалки – це молоді дівчата, які колись втопились під час купання. Місяць і зорі викликають русалок на берег з води. Вони не мають на собі одягу, в них біле знекровлене тіло, довге зелене, як трави, волосся. Вони високі, гнучкі з палкими синіми очима. У кожної на голові вінок з осоки, тільки  в старшої вінок із  водяних лілей. Вийшовши з води, русалки посідавши на берег, розчісують своє довге волосся, або водять хороводи з таємничим шепотом. Також вони можуть вилазити на дерева та гойдатись на гіллі співаючи пісні. Але русалчині пісні небезпечні,  хто їх почує, буде зачарований і підійде до них дуже близько, а вони візьмуть в своє коло, побавляться, а згодом залоскочуть до смерті і затягнуть з собою на дно.

В Русалчин тиждень, ніхто не наважується купатись в річці, тільки відьми, вони не бояться русалок. В зелений четвер ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, бо ті можуть попсувати худобу, врожай. Цей день називався Русалчин Великдень. Дівчата з самого ранку ідуть «на жита» та на межах кладуть хліб для мавок, щоб «жито родило».

Також. Коли у Четвер русалки виходять на берег, вони бігають та шукають своїх матерів. Якщо родичі їх не поминали у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» – і може залоскотати до смерті.

Русалками стають діти померлі нехрещеними або ті, які народились неживими, а також утопленики. Таких дітей ховають під порогом хати, бо душам тих дітей є легше на тому світі: бо коли священик чи піп переступає поріг хати перехрестившись, то дитина також стає хрещеною. Душі цих дітей протягом семи років літають у повітрі  перш ніж стають русалками. А в Духів день та День Тройці просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила». Якщо хтось із християн почує цей голос, то має сказати так: «Іван та Марія. Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», – і кинути рушник чи хустку, тоді душа цієї дитини піде в рай і русалкою не буде. А якщо до семи років не буде ось так охрещена, то тоді душа стає русалкою.

А якщо повернутись до Зеленої неділі, то у деяких місцевостях України були звичаї пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на роль тополі, прикрашали її намистом, стрічками, квітами, обличчя зав’язували хусткою, а руки прив’язували до палиці та водили по цілому селу співаючи пісні. Кожен господар зустрічав цю процесію з радістю, та приймав побажання від неї, а також щедро обдаровував учасників обряду.

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. Також відома ще така молодіжна забава як завивання берези.

А загалом, Троїцькі розваги тривали протягом цілого тижня, починаючи з понеділка. Зазвичай їх влаштовували в лісі або на полі. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям або стрічками.

Перша неділя після Зелених свят називається «Неділя Всіх Святих», коли церква, вшановує всіх угодників, невідомих за іменами. Увечері цього дня на цвинтарі горять тисячі свічок пам’ять про померлих. У понеділок після цього свята починається піст під назвою Петрівка, який триває аж до свята Св. Петра і Павла. А в четвер, випадає свято пресвятої Євхаристії, яке в народі називають свято «Божого тіла». Це свято переносять на неділю і в цей день освячують віночки з лікарських трав. 

Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються «Звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують краще ні за звичай, особливо догоджають коровам – «щоб більше користі було».

Ці традиції збереглися в деяких регіонах України і до сьогодні. Переважно всі повір’я про русалок, мавок, духів померлих дітей – є більш поширені в селах. В містах Зелені свята святкують менш обрядово. Християни ідуть до церкви, прикрашають будинки, під’їзди, машини, квартири, трамваї зеленим гіллям.

ЧЕКІРДА Анастасія