Вознесіння Христове

Майже кожна людина прагне досконалості на шляху до життєвого успіху – бажає в усьому бути першою. На роботі – керівником, у сімейному житті – лідером. « Поганий той солдат, який не мріє стати генералом » , – до цієї істини привчали нас з дитинства. Ми звикли до численних конкурсів, іспитів, мета яких виявити найбільш здібних, відсіяти « посередніх » . Та заради кар’єри ми часто-густо навіть згодні поступитися ( « хоч і не на довго » ) своїми моральними принципами. І все це ми робимо... але заради чого?

У свято Христового Вознесіння, для нас є слушна нагода ще раз замислитись, спокійно проаналізувати своє життя, « вознестися » над метушнею земною, подумати, чи завжди наші вчинки достойні нашого Вчителя, чи по праву ми називаємо себе християнами?
Ісус дав нам приклад істинної християнської досконалості: « Ви знаєте, що ті, хто вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу... Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою віддати на викуп за багатьох » (Марка 10:42-45).

Сьогодні, нажаль, багато хто сприймає християнство лише як щось архаїчне, історичне, обрядово-традиційне. Чи є якийсь зв’язок між Вознесінням Христа, яке відбулося дві тисячі років тому, і вознесінням кожного з нас?

Святе Письмо говорить про те, що Спаситель вознісся на небо не тільки духовно, але й у тілі людськім .

Це дуже важливий момент, який слід відзначити, бо Господь вознісся разом із тілом – із тією обожненою людською природою, освяченою через хресні страждання і Його воскресіння. І з цією людською природою Він вознісся на небеса і сів праворуч Отця. Тобто, Господь виконав те призначення, яке не виконав перший Адам. Саме тому Христос називається також і другим Адамом, бо перший Адам, мавши призначення обожитися за допомогою благодаті Божої, стати подібним до Самого Бога, обрав шлях гріхопадіння. Саме тому був посланий на землю Син Божий, щоб виправити це становище. Господь сказав Своїм учням: « Будьте досконалі як Отець ваш Небесний » . Тобто, завдання християн і полягає в тому, щоб набути оцю міру досконалості, яка уподібнила би людину до Самого Бога. І це виконав другий Адам – Господь Ісус Христос, який обожнив людську природу, ввівши її у лоно Пресвятої Трійці.

Через Вознесіння також відбувається і наше обожнення, тому що цієї обожненої, освяченої людської природи Ісуса Христа причащаємося й ми. Бо що означає слово « причастя » ? Причастя – це єдність, спорідненість із чимось. І коли ми у таїнстві євхаристії, споживаючи тіло Христове, причащаємося його, то ми приєднуємося саме до цієї обожненої людської природи і також стаємо причасними Господу нашому Ісусу Христу.

І тому у це свято – свято Вознесіння Господнього – важливо кожному з нас пам’ятати, що нам належить не тільки своїм прагненням, але й своїми словами, своїми вчинками, всім своїм життям возноситися від земного до небесного. Кожного дня, хоч – на одну сходинку! Бо ми маємо усвідомлювати, що не земне, а саме Небесне Царство є тим місцем, до якого має прагнути і в яке повинна увійти кожна віруюча людина.

Свято Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер на 40- ий д ень Христово го Воскресінн я . Це один з великих Господських свят і має 9-денне святкування . Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Святкується перед Трійцею.

За новозаповітними оповіданнями Вознесіння Господнє – повернення Icyса Христа із земного існування в Божественну сферу бутя – відбулося на сороковий день після Його Воскресіння. Це – велике свято, однак в Україні за звичаєм до півдня працювали, а вже після обіду починали святкувати: ходили до церкви, влаштовували гостини.

Вважалося, що потрібно приймати гостей з інших сіл та міст. Гості брали з собою почастунки – хліб, пиріжки, калачі, яйця, сало, сметану, сир тощо. Господарі ставили на стіл холодець (передусім із півня), борщ або капусняк, печеню, кашу й локшину, кисіль.

Вознесіння святкували пишно. Готували обрядове печиво – млинці (пшеничні, гречані, пшоняні) на яйцях, їли їх зі сметаною, або розтиранкою із сира та сметани, чи з ряжанкою. Пекли пиріж ки , які за свій вигляд дістали назву «драбинки». Сподівалися, що млинці, покладені на поперечки «драбинки», служитимуть сходинками, по яких кожен із співтрапезників зможе піднятися у Царство Небесне, коли прийде його час. Розповідали легенди про Господа, який по «драбинках» («лєствиці», «ліствиці») сходить цього дня на землю, щоб подивитися, чи праведно живуть люди. Тому млинці й «драбинки» пекли для всіх трапез в ім’я Господа.

Якщо в цей час не було дощів, ходили «на хліба», беручи з собою «драбинки». Старі люди говорили, що так потрібно : до хлібів (у жито) слід нести хлібне – воно допоможе житу рости й розвиватися. Вірили, що рівномірно йтимуть дощі, не буде ні спеки, ні засухи. Щоб вимолити гарну погоду, від Вознесіння також починали ходити на прощу до Почаївської або до Печерської лаври.

Ритуальне печиво «драбинки» має певний зв’язок з уявленнями українців про Світове дерево, яке є центром Всесвіту і об’єднує Верхній (небесний), Земний і Нижній (потойбічний) світи.

Також т акий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє колективно пом’янути померлих.

У багатьох селах на Вознесіння влаштовували складки. Виносили на вулицю столи, ставили традиційні наїдки, серед яких обов’язково були млинці або «драбинки» (або і млинці, і драбинки) та яєчня з салом. Також готували страви на багатті, розкладеному поряд. Варили капусняк чи куліш, локшину, смажили яєчню з салом тощо.

ЧЕКІРДА Анастасія