Сіль – унікальний продукт. З одного боку, вона – усюди, з іншого – без неї нікуди. Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала, хлібом і сіллю вітали гостей. У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай.

Складено про сіль і не одну приказку.

-          Якщо хазяйка пересолить їжу - борщ чи що, то кажуть, вона в когось дуже закохана.

-          Не можна хліба в сіль умочати, а треба присолювати, бо не буде хліба.

-          Якщо сіль розсиплеш, то з кимсь посваришся.

Щодо останньої, кажуть, що вона виникла, коли сіль була дуже дорога. Тому розсипати продукт за який високо заплачено, однозначно означало конфлікт.

Крім обрядових церемоній з обов»язковим приготуванням їжі, як то родини, весілля, поховання, сіль використовувалася й при будівництві житла.

Посередині майбутньої хати  на столику або стільці, застеленому рушником, клали хрест (який потім, при зведенні хати, переносили на покутній стовп), хліб, сіль і залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для більшої вірогідності воду ставили біля кожного кілка чи камінця.

Наступного ранку до схід сонця перевіряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кількість води навіть побільшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд інколи повторювали дві-три ночі підряд.

При закладенні житла під його голову (від сходу сонця) закладали різні предмети, освячені в церкві, найчастіше ладан (від ударів блискавки), а з протилежного (глухого) кінця — шматочок хліба, сіль, гроші (для достатку) та вовну — для сухості й тепла.

По закінченні основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та букет квітів — це й була квітка. Досить часто відзначали й завершення якихось етапів будівництва. Так, після зведення стін і стелі майстер прибивав до сволока хрест і квіти. Господар у свою чергу прив’язував до сволока кожух (щоб у домі було тепло), скатертину (для чистоти й порядку), хустку з хлібом та сіллю (щоб у домі завжди був хліб-сіль). Хустка, хліб і сіль призначались у подарунок майстрові.

Хліб-сіль і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з»їсти шматок з сіллю - символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив. Цей звичай пройшов крізь віки, залишився доброю традицією і в наш час.

Оберігає сіль й від нечистого. Для цього продукт святять у храмах, а потім обсипають  житло чи домашніх тварин.

Згадується продукт й у Біблії. Сіллю Бог наказував (Содом і Гомора), сіллю й очищав. Звідти ж вираз – «Сіль землі», як ознака високо духовності і чистоти.

«Якщо сіль стане несоленої, хто надасть їй смаку», - риторично запитується у Святому писанні.

За матеріалами: Нитка